Дата: Воскресенье, 21 Июня 2009, 10:11 | Сообщение # 92
Постоянный
Группа: Рейки Мастер-Учитель
Сообщений: 91
Статус: Offline
Лесное озеро Опять мне блеснула, окована сном, Хрустальная чаша во мраке лесном.
Сквозь битвы деревьев и волчьи сраженья, Где пьют насекомые сок из растенья, Где буйствуют стебли и стонут цветы, Где хищная тварями правит природа, Пробрался к тебе я и замер у входа, Раздвинув руками сухие кусты.
В венце из кувшинок, в уборе осок, В сухом ожерелье растительных дудок Лежал целомудренной влаги кусок, Убежище рыб и пристанище уток. Но странно, как тихо и важно кругом! Откуда в трущобах такое величье? Зачем не беснуется полчище птичье, Но спит, убаюкано сладостным сном? Один лишь кулик на судьбу негодует И в дудку растенья бессмысленно дует.
И озеро в тихом вечернем огне Лежит в глубине, неподвижно сияя, И сосны, как свечи, стоят в вышине, Смыкаясь рядами от края до края. Бездонная чаша прозрачной воды Сияла и мыслила мыслью отдельной. Так око больного в тоске беспредельной При первом сиянье вечерней звезды, Уже не сочувствуя телу больному, Горит, устремленное к небу ночному.
И толпы животных и диких зверей, Просунув сквозь елки рогатые лица, К источнику правды, к купели своей Склонялись воды животворной напиться.
Владей собой среди толпы смятенной, Тебя клянущей за смятенье всех. Верь сам в себя наперекор вселенной, И маловерам отпусти их грех. Пусть час не пробил, жди не уставая, Пусть лгут лжецы, не снисходи до них. Умей прощать и не кажись, прощая, Великодушней и мудрей других. Умей мечтать, не став рабом мечтанья, И мыслить, мысли не обожествив, Равно сноси хвалу и поруганье, Не забывая, что их голос лжив. Останься тих, когда твое же слово Калечит плут, чтоб уловлять глупцов, Когда вся жизнь разрушится и снова Ты должен все воссоздавать с основ. Умей поставить в радостной надежде На карту все, что накопил с трудом, Все проиграть и нищим стать, как прежде, И никогда не пожалеть о том. Умей принудить сердце, нервы, тело тебе служить, Когда в твоей груди уже давно все пусто, все сгорело, И только, воля говорит: "Иди!" Останься прост, беседуя с царями, Останься честен, говоря с толпой, Будь прям и тверд с врагами и друзьями, Пусть все в свой час считаются с тобой. Наполни смыслом каждое мгновенье Часов и дней неуловимый бег - Тогда весь мир ты примешь во владенье, Тогда, мой сын, ты будешь человек.
Дата: Четверг, 10 Декабря 2009, 19:30 | Сообщение # 94
Старожил
Группа: Рейки Мастер-Учитель
Сообщений: 564
Статус: Offline
Київські цікавинки - СВІТОВИД
Йдучи до Софієвської площі , побачила групу молоді, які навчалися фотографії . А фотографували вони скульптуру Світовида . Але , як виявилося, ні вони , ні їх вчитель не знали навіть назви скульптури та й взагалі нічого про неї , хоч і були киянами. То може ще хто хоче розширити свій кругозір , бо стоїть ця скульптура на дуже людному місці в Києві на бульварі між Михайлівським і Софієвським соборами, де тисячі киян і гостей проходять кожного дня. Це кам’яна копія унікальної пам’ятки язичницької доби –зображення слов’янського божества Збруцького ідола Світовида . Оригінал було знайдено в серпні 1848 року поблизу Гусятина , що на Тернопільщині , в обмілілій річці Збруч і датований 9-10 ст. н.е. і займає одне із найпочесніших місць серед експонатів Краківського музею. За вченням з Велесової книги, - Світовид / а називають ще Святовит /- це зображення Духа Святого , духовна сутність Сварога –Отця , це Бог світла і святості. Він був у великій пошані далеких предків і вшановується в день осіннього рівнодення, бо це одна з чотирьох енергетичних точок року , які споконвіку визначалися людьми як свята природної сили . У первісному, язичницькому значенні це ім’я означало “наділений чудодійною і добротворною силою”. Але зверніть увагу, як через це зображення далекі пращури передали нам свої сакральні знання. Ця скульптура – чотирибічна , а по вертикалі –триярусна, бо Енергія Всесвіту проявляється у семи чинниках . Чотирикутник символізує не тільки чотири сторони світу , але, можливо, й пори року давнього хліборобського календаря , що залежали від фаз Сонця. В українських енциклопедичних книгах дається детальний опис символіки Світовида , як Бога світла і святості . Верхній ярус зображає небо і слов’янських богів, середній – землю, а нижній – пекло. Верхня частина ідола оформлена у вигляді округлої шапки з міховою опушкою, під шапкою - чотири обличчя верховних слов’янських богів — Ладу, Мокошу, Перуна й Дажбога. Перстень тримає Лада— богиня весни, врожаю і кохання. Була опікункою шлюбу. Із рогом у руці — богиня долі Мокоша. До неї по заступництво зверталися породіллі. Меч-блискавка й кінь— на зображенні Перуна— покровителя грози , грому й інших небесних явищ, а також війни. Четверта постать це божество із солярним символом /колесо-сонце/ Дажбог покровитель плодовитості та сонячного світла. П’ятий бог – Велес – зображений внизу як основа, на якій тримається вся світобудова. У середньому ярусі– зображені земні люди- фігури чоловіків і жінок, що ніби ведуть хоровод . Дослідники пов’язують з культом Святовида і залишки жертовника 5-8 сторіччя , виявленого в 1908 р відомим археологом Вікентієм Хвойкою на Старокиївській горі , звідки древнє головне божество Святовид і був скинутий у Дніпро при хрещенні та залишки капища на території сучасного Святошина в Києві. У храмах Світовида відбувалися урочисті всенічні Богослужби , рівнозначні Великоднім. Наші предки вважали Силу Світовида Вселенською , яка є світлом мудрості .Може тому і потрібно було встановлення цієї скульптури саме на цьому місці між двома соборами і навпроти державних правових установ.
Дата: Пятница, 09 Апреля 2010, 15:10 | Сообщение # 95
Admin
Группа: Администраторы
Сообщений: 6138
Статус: Offline
Я хочу построить Радугу....
"Человек в белых брюках вошел в офис, огляделся и сразу направился ко мне. Он поставил потрепанный кожаный портфель на пол, пододвинул стул и уселся прямо передо мной. В ответ на мой удивленный взгляд он просто сказал:
- Здравствуйте, я к вам.
- Здравствуйте... А по какому, собственно, вопросу?
- Это же архитектурное бюро, правильно?
- Да.
- Ну вот, а мне как раз нужно кое-что построить.
- Лучше было бы, конечно, назначить встречу заранее... Но раз уж вы здесь, могу выделить вам немного времени. Мы занимаемся частным строительством, жилыми комплексами, общественными зданиями. Что именно вас интересует?
- Радуга. Я хочу построить радугу.
Я смотрел на него, стараясь оставаться невозмутимым. Нда, белые брюки зимой, можно было сразу догадаться.
- Вы имеете в виду детскую площадку? Лунапарк?
- Нет. Я имею в виду настоящую радугу.
Я оглянулся в поисках поддержки, но все сотрудники были поглощены работой и не обращали внимания на моего собеседника. Я понял, что придется выпутываться самому.
- Знаете, это не совсем наш профиль... Если хотите, я дам вам адрес очень хорошего бюро...
- Нет, мне нужны именно вы. Я видел ваши студенческие работы, вы идеально подходите.
Я попытался воззвать к его здравому смыслу и, понизив голос, сказал:
- Но вы понимаете, что радугу построить невозможно?
Его лицо внезапно изменилось. На глаза навернулись слезы, он опустил голову и закрыл лицо руками.
- Вы думаете, что я сумашедший, да? Может быть... Я уже сам не знаю...
- Ну... - я совершенно не знал, что ему ответить.
Он поднял голову.
- У меня есть дочка. Ей шесть лет. Я вижу ее всего раз в две недели, мы в разводе с ее матерью. Они живут тут недалеко... И я люблю ее больше всего на свете...
Его голос сорвался.
- Недавно она заболела. Довольно тяжелая форма воспаления легких. Она лежит в кровати и не выходит на улицу... Ей очень грустно и одиноко дома, да еще эта погода... Вчера я был у нее, мы вместе читали "Чипполино", да, она уже умеет читать... - он улыбнулся, но его глаза были полны слез. Я просто сидел и слушал.
- А когда я уходил, она сказала: "Папочка, я хочу радугу. Подари мне радугу."... И я пообещал ей, что подарю ей радугу. Поэтому я сейчас здесь.
Я сидел перед ним, и мне было очень плохо. Я молчал.
Он не смотрел на меня, просто уставился в одну точку отрешенным взглядом. Потом он вдруг встал и начал собираться.
- Извините. Я просто идиот, я знаю. Простите пожалуйста, что отнял у вас время тупыми разговорами, - он схватил свой портфель и быстро направился к выходу. Я по прежнему молча смотрел ему в спину, когда он, не оглянувшись, вышел из офиса. Потом я развернулся к компьютеру и попытался сосредоточиться на своем проекте. Но в голову ничего не лезло, и я просто сидел за столом, уставившись в монитор.
Через некоторое время снизу раздался громкий стук. Я подошел к окну, открыл его и выглянул наружу. Прямо перед нашим зданием раскинулся большой пустырь, за которым стояли старые жилые дома, еще Хрущевской постройки. В центре пустыря я увидел моего знакомого в белых брюках. Он стоял рядом с большой грудой досок и молотком вгонял гвозди в непонятную конструкцию, напоминающую остов деревянной башни, но начинающуюся под углом к земле. Было видно, что ему довольно сложно удерживать доски на весу и одновременно забивать гвозди.
Не говоря ни слова, я схватил пальто и под удивленными взглядами сотрудников выскочил за дверь. У нас впереди было много работы... Моргаю
Взято из инета.. автор неизвестен.
"ТОТ, КТО ПРОНИКАЕТ В НЕЗРИМЫЙ ХРАМ СВОЕЙ ПРИРОДЫ, НАХОДИТ ТАМ ОБРАЗ ОТЦА ВСЕГО СУЩЕГО" ПРОКЛЮС